Вони беруть сотні (а подекуди й тисячі) доларів з митців за участь у виставках, убезпечуючи себе від невдалих продажів. Але наскільки такі галереї, що працюють за принципом “заплати-і-виставляйся”, зацікавлені у реальному просуванні художників і наскільки етичним є такий артбізнес?
Полювання на новачків
На ранньому етапі карʼєри художник не може похвалитися багатим резюме, тому прагне чимшвидше заповнити його груповими виставками та нагородами, аби заявити про себе світові й простимулювати продажі. Проте без досвіду пройти відбір на виставки авторитетних інституцій, зазвичай, дуже складно. Тож коли початківець отримує пропозицію взяти участь у виставці за гроші – це видається непоганим шансом поринути у виставкову діяльність. Та чи будуть виправдані очікування, ось у чому питання.
Хто є хто?
У доковідні часи подібних виставок було безліч, особливо багато їх проводили в Італії. Гучна назва (зазвичай із використанням видатних майстрів минулого), старовинна локація, і здавалося, що за помірну плату ти отримував квиток у світ заможних і знаменитих. На практиці все виглядало куди прозаїчніше. Так, палаццо дійсно міг бути ошатним, проте із публіки – лише митці, які виставляються, та кільканадцять випадкових відвідувачів. Ані справжніх поціновувачів мистецтва, ані реальних покупців, ані представників ЗМІ. Фактично, за свої гроші учасники отримували кілька інстаграмних фото та нічого не вартий диплом. Ні про яку промоцію, професійні досягнення чи продажі мови не йшлося.
Напротивагу таким сумнівним проєктам є й цілком пристойні організатори, які хоч і беруть гроші за участь, але підходять до справи цілком фахово. Наприклад, той же The Other Art Fair (організатор – онлайн-галерея SaatchiArt) окрім плати за участь стягує також 15% комісії з продажу, проте на цих ярмарках завжди яблуку ніде впасти від відвідувачів, а продажі вельми жваві (що й не дивно, бо організатори суттєво вкладаються в селекцію митців, рекламу тощо). Аби оцінити рівень організації й послухати відгуки художників-учасників, раджу переглянути відео репортаж із бруклінської виставки на ютуб-каналі спільноти UARTIST.
Звісно, ціни різних галерей суттєво відрізняються. Так, відома лондонська галерея Mayfair бере з митців понад 4000 фунтів стерлінгів за участь в груповій виставці. Крім цього, художники повинні сплачувати комісію з продажу та нести витрати на транспортування робіт в обидві сторони. Сайт іншої лондонської галереї – Brick Lane – відкрито вказує, що плата за групові виставки коливається від 990 фунтів стерлінгів за 3 метри стіни до 1999 фунтів стерлінгів за 9 метрів. ITSLIQUID, яка проводить незалежні мистецькі ярмарки та виставки, стягує «вхідну плату» в районі 300 євро (оплата включає монтаж і демонтаж виставки, роботу пресслужби, церемонію відкриття, відео- та опубліковане інтерв’ю, жодної комісії з продажів.
“Червоні прапорці”: як не вскочити у халепу
Зрозуміло, що ніхто й ніколи не може гарантувати продажі. Проте як свідчать спостереження, деякі галереї не можуть належним чином навіть прорекламувати свої виставки. Вони лише вдають зацікавлення у творчості, хоча насправді заробляють на організації івентів. Такі галереї не мають списку колекціонерів, серед яких можна було б вас просувати, вони нікого не запрошують на приватні перегляди й нікому не показують ваші витвори. По суті, їм байдуже, продадуться картини чи ні. Тож перш ніж приймати остаточне рішення щодо участі, ретельно перевіряйте організаторів: дослідіть виставковий досвід попередніх років, пошукайте відгуки митців-учасників, погугліть, чи висвітлювалися заходи в ЗМІ тощо. Не довіряйте гучним словам і помпезним обіцянкам, будьте прагматичними.
Різного штибу нагороди та конкурси також можуть бути бізнесом. Коли митець виграє такий “приз”, йому часто пропонують індивідуальну виставку + призові. Але на ділі витрати на виготовлення, оформлення та транспортування робіт іноді можуть бути покладені на художника, навіть якщо виставка відбувається за кордоном. Тож треба прискіпливо вивчати умови, аби бажаний “приз” раптово не перетворився на неочікувані борги.
Оскільки галереї намагаються заробити гроші, стягнення плати з художників за виставки, мистецькі ярмарки чи конкурси стає дедалі поширенішим явищем. Артбізнеси обирають такі способи монетизації, аби гарантовано отримати прибуток незалежно від результатів заходу. Ця модель може буди дійсно вигідною для обох сторін, але іноді її використовують сумнівні ділки, які своєю діяльністю вводять митців в оману. Тож будьте пильними і не дайте себе ошукати.
Авторка – Юлія Устименко
