Галереї “заплати-і-виставляйся” — які вимагають грошей за можливість виставитися — зростають. Вимагаючи оплати за участь наперед, арт-бізнес підстраховує себе від поганих продажів, але наскільки така практика є етичною? Розберемося разом з The art newspaper, які написали чудову статтю. Ну а я, як завжди, пропоную її переклад.
Галереї “заплати-і-виставляйся”, в яких ти мусиш заплатити сотні, якщо не тисячі фунтів наперед, активно розвиваються.
Незважаючи на те, що на ранньому етапі кар’єри художники, часом, надають перевагу таким галереям, багато хто каже, що така практика полює на невпевнених у дедалі складнішій професії. «Це складно, тому що спочатку твоє резюме порожнє, і його потрібно чимось заповнити — груповими виставками, нагородами, конкурсами тощо», — каже один британський художник, який побажав залишитися неназваним. «Усі в розпачі. Ви хочете вірити, що вас хтось знайшов і вам щось пропонують, тож ви на це купуєтеся».
Відповідно до одного контракту, з яким ознайомилися The Art Newspaper, відома галерея Mayfair просить художників зібрати понад 4000 фунтів стерлінгів для участі в груповій виставці в Лондоні. Крім того, художники повинні сплачувати комісію з продажу та нести витрати на доставку до та з галереї.
Серед інших компаній, згаданих кількома митцями, з якими The Art Newspaper поспілкувалися, — лондонська галерея Brick Lane, веб-сайт якої відкрито вказує, що плата за групові виставки коливається від 660 фунтів стерлінгів за три метри стіни до 1980 фунтів стерлінгів за дев’ять метрів (ех, пам’ятаю їхні розсилки, коли вони просили набагато меншу суму, щось близько 120 фунтів – ред.); European Cultural Centre у Венеції, який, як вважають, стягує від 12 000 до 15 000 євро за виставку; Cube Art Fair, участь у якому коштує аж 7000 доларів США; і ITSLIQUID, яка проводить незалежні мистецькі ярмарки та виставки та стягує «вхідну плату» в районі 300 євро.
Вимагати від художників плату за участь у мистецьких ярмарках, а не брати комісію з продажу, не є рідкістю. Luca Curci, директор ITSLIQUID, зазначає, що оплата включає декілька послуг, «серед яких монтаж і демонтаж виставки, робота прес-служби, церемонія відкриття, спеціальне відеоінтерв’ю та опубліковане інтерв’ю, яке поширюється у всіх наших соціальних мережах, на сайті та в деяких партнерських журналах». Компанія не бере жодної комісії з продажів, підкреслює Luca Curci. Проте інші — беруть і комісію. The Other Art Fair, наприклад, стягує 15% з продажу на додаток до плати за участь.
Дилер Gregoire Vogelsang, який заснував Cube Art Fair, використовує схожу модель. «Художник, або представник його галереї, сплачує участь у ярмарку наперед і отримує 100% з продажів [зроблених ним] під час виставки […] Плата за участь включає все — стенд, освітлення, зберігання, вивіски тощо,» каже Gregoire. «Зазвичай твори мистецтва, які виставляються на продаж на Cube Art Fair, коливаються від 5000 до 200 000 євро, середня ціна становить 10 000-20 000 євро».
«Не незаконно, просто вводить в оману та неетично»
Nina Comini, член правління European Cultural Centre, який є некомерційним фондом, зазначає, що точка беззбитковості організації для її шоу у Венеції становить 3,6 мільйона євро. Про структуру фінансування вона додає, що 60% презентацій фінансують галереї, 20% – державні установи, 15% – сам центр і 5% – художники. «Ми чудово усвідомлюємо, що це не ідеальна ситуація, але через відсутність фінансування з боку Європейського Союзу чи будь-якої іншої урядової установи, а також через те, що ми недостатньо багаті, особливо після Covid, ми не бачимо іншого шляху, щоб ці виставки відбулися», — каже вона, додаючи, що організація не бере комісійних з продажів.
Звичайно, ніхто й ніколи не може гарантувати продажі.
Деякі художники кажуть, що ці галереї не можуть належним чином навіть прорекламувати свої виставки. Як каже один з них: «Вони будуть вдавати, що вони справжня галерея, яка зацікавлена у вашій роботі, хоча насправді вони просто хочуть заробити гроші. У них немає списку колекціонерів, серед яких можна було б вас просувати, вони нікого не запрошують на приватний перегляд і нікому не показують вашу роботу. Ми повинні займатися маркетингом і показувати роботу людям. Це не незаконно, це просто вводить в оману та неетично».
У той час як деякі галереї відмовляються від комісії або беруть невеликий % (приблизно 10% – 20%), деякі просять 40%-50% комісії, і це на додаток до плати за участь у виставці.
Не має значення, каже один художник. «Суть у тому, що їм байдуже, продаєте ви чи ні. Вони хеджують свої ставки, стягуючи комісію наперед». Вони додають: «Я знаю, що галереям важко — звичайно, вони ризикують кожного разу, коли організовують ярмарок чи подію. Але вони знають, що завжди є художники, які погано знають ринок».
Інші «червоні прапорці», які свідчать що ця галерея з розряду «заплати-і-виставляйся», включають прохання до художників оплатити власну доставку та пришвидшення їх швидкого прийняття рішення щодо неминучої виставки (стандартні маркетингові уловки – ред.)
Нагороди та конкурси також є бізнесом, за словами іншого художника, який каже, що тепер він має «великий рахунок за кредитну картку» завдяки премії для нових художників, яку він виграв. «Вони — машини для заробляння грошей», — додає він.
Коли митець виграє приз, йому часто пропонують індивідуальну виставку + готівку. Але витрати на виготовлення, обрамлення та транспортування робіт іноді можуть бути покладені на художника, навіть якщо ця виставка відбувається за кордоном.
Оскільки галереї та арт-бізнеси намагаються заробити гроші, плата з художників за виставки — на групових виставках, мистецьких ярмарках чи конкурсах — здається, стає дедалі поширенішим явищем. «Це трапляється все частіше, — каже лауреат премії. Бізнесу важко заробляти гроші. Тож вони шукають такі способи монетизації, тому що вони гарантовано отримають якийсь прибуток незалежно від результатів заходу. Це зменшення ризиків для них, але не для митців».
Переклад створено в рамках підтримки української арт-спільноти UARTIST83.
Переклад: Каріна Данильчук
