З кожним роком акварель стає все більш популярною, що й не дивно: ця унікальна техніка на межі живопису і графіки дарує неабиякі можливості для творчих пошуків. Проте й характер в акварелі не простий. Хочу розповісти про мої стосунки з цим норовливим, але таким багатогранним матеріалом, і, хто знає, можливо вам теж закортить підкорити його.
Перший млинець нанівець або знайомство з аквареллю
Мушу зізнатися, моє знайомство почалося із маленької трагедії, коли трирічна я зіпсувала фарби старшої сестри. Тоді я ще не знала, що для змішування фарб потрібна палітра, а пензлик необхідно мити перед тим, як вмочувати його в кювет з іншим кольором. Та й самим пензлем треба користуватися ніжно, а не робити з нього експресивну “ромашку”. Не дивно, що сестра не оцінила мої перші творчі спроби, я голосно тужила, а фарби поселилися високо на шафі.
В полоні упереджень
У підлітковому віці я вважала, що акварель – це фарба для дитячої творчості, а справжні митці пишуть “дорослими” фарбами зі специфічним запахом, які вони гордо видавлюють із туб, аби малювати на полотні. І ви знаєте, виявляється, що так думають не тільки діти, а й багато дорослих. Вони не вважають акварельні роботи високим мистецтвом, не розуміють їх і не цінують. Особисто я неодноразово чула думки на кшталт “не подобається, коли розводи, потоки й взагалі ніби усе розтеклось на папері”.
Доводилося мені стикатися й з упередженістю щодо матеріалу. Мовляв, хіба ж бувають справжні шедеври на папері? Він мнеться, розмокає, трухне… ну, дуже несерйозний матеріал. Але, як виявляється, бувають! В музеях зберігаються роботи, яким не одна сотня років.
Любов з другого погляду
Я полюбила акварель саме за її прозорість та текучість. Обожнюю її плямки та потоки, і це щире кохання. Так, іноді управляти цим медіумом складно, подекуди доводиться просто змиритися. Але, якщо чесно, в цьому плані вона мені нагадує норовливу дівчину, до якої треба знайти підхід. І чим більше робити таких підходів, тим майстернішим буде ваш живопис.
Нині дуже тішить різноманітність акварельних упаковок. Невеликі кювети в зручних коробках ідеально підійдуть для пленерів, туби – вдале рішення для економії (і, можливо, для розвіювання отих дитячих стереотипів про художників і “справжні” фарби).
Вибір паперу теж вражає, і з ним треба поекспериментувати, аби зʼясувати, який підійде вам якнайкраще. І тут без спроб та помилок ніяк. Але коли вже знайдете свій, то побачите: фарба сама лягає на нього. Акварель потребує багато тренувань і наполегливості, тож не дарма вважається однією з найскладніших технік.
Особистий досвід роботи з аквареллю
Я користуюся аквареллю від українського виробника. Для проби завжди беру в кюветах, а потім вже докуповую в тубах. До речі, пензлі у мене теж цього ж бренду, і, скажу я вам, якість достойна. Сучасні якісні синтетичні пензлі рідко поступаються натуральним. А якщо взяти до уваги, що для їх виготовлення не тримають пухнастиків в неволі, то взагалі топчик.
Щодо паперу я визначилась, що менше ніж 300 г/м мені брати не варто, адже працюю в досить вологій техніці і тонший папір занадто морщиться. Подобається середнє зерно, як на мене, воно універсальне. А от стверджувати, чи дійсно краще бавовна, я не можу. Тут все-таки треба пробувати, для себе я ще не впевнилася на всі сто відсотків.
Будьте готові, що заощадити на матеріалах не вийде. Зате це дуже мобільна техніка, можна взяти будь-куди і писати будь-де. Акварель не всі розуміють і вона не для кожного. Але коли ви призвичаїлися до її невгамовного характеру, вона стане вам подругою, психотерапевтом, захопливим фільмом і навіть замінить підбадьорливу каву. Поки не спробуєте – не зрозумієте, чи це ваш матеріал. Тому геть всі страхи та гайда за роботу!
Авторка – Ольга Назаренко
