Мистецтво — це не лише техніка, а й спосіб вираження внутрішнього світу, переконаний Ігор Барабаш. У цьому інтерв’ю для UARTIST митець розповідає про своє несподіване повершення до малювання під час повномасштабної війни, знайомство з пастеллю і прагнення надихати інших на здійснення мрій.
Ігорю, звідки ви? Де зараз мешкаєте і працюєте?
Я народився і виріс у Харкові, а зараз живу у Львові.
Коли ви зрозуміли, що хочете бути художником?
У дитинстві займався живописом кілька років, але закинув цю справу і лише вряди-годи намагався щось малювати. Потім познайомився з Photoshop, навчися з ним працювати, навіть зробив обкладинку на пісню музичної групи, в якій я грав. Захотів стати графічним дизайнером і майже закінчив курси, коли розпочалося повномасштабне вторгнення. І от у 2022 році, перебуваючи в ЗСУ, несподівано повернувся до малювання. Спочатку замалював патч з князем Святославом, який ніде не вдалося замовити. Потім понеслося: купив скетчбук, олівці, дивився уроки. Усвідомив, наскільки мені це подобається. Спочатку займався портретами, а потім випадково придбав курс із сухої пастелі і… це було кохання з першого дотику. Тож можна сказати, що мій шлях до мистецтва почався ще з дитинства, але важливим етапом вважаю саме знайомство з пастеллю у 2023 році.
Чим вас так привабила пастель?
Мене захоплює текстура пастелі, подобається контактувати з папером руками. Наприклад, пастель від Sennelier на дотик нагадує цукерку, тож треба бути обережним, аби випадково не зʼїсти її, коли з головою поринаєш у творчий процес ))
Які головні теми ви досліджуєте у власній творчості? Чому вони для вас важливі?
Мрії, символізм, філософія, космос, природа. Прагну показати, як сам сприймаю ті чи інші поняття.
Мені цікаво розбурхувати уяву, розмірковувати над сюжетами, вести внутрішній діалог під час втілення образів.
Але найбільше мене захоплює можливість не просто поділитися власним баченням, а й вступити в справжній діалог з глядачем.
Чи є робота, якою ви пишаєтесь найбільше?
Напевно, це робота “Сміливість”, на якій зображено беркута. Я задоволений, як вдалося передати характер цього птаха — його погляд і статуру. Цю роботу я віддав на благодійний аукціон музичного виконавця “Паліндрома”.
Останні роботи теж дуже близькі мені. Я створюю їх з неймовірним захопленням, адже дозволив собі відкинути обмеження та “говорити” власною художньою мовою.
Натхнення чи дисципліна? Що керує вашим творчим процесом?
Гарне питання! Напевне на першому місці стоятиме натхнення, бо малювати щодня — це точно не про мене. Однак, я ставлю собі професійні цілі і їх досягаю. Натхнення і дисципліна взаємодоповнюють одне одного, і не тільки у малюванні.
Як ви ставитеся до змішування традиційних і сучасних підходів у мистецтві?
Експеримент — це завжди цікаво. Допитливість спонукає мене відвідувати виставки, спілкуватися з іншими митцями, аби дізнаватися більше про їх авторське бачення, ділитися своїми думками та враженнями. Це захопливий процес дослідження і пізнання.
Які творчі виклики ви перед собою бачите? Вас мотивують амбітні цілі?
Для мене найважливіше — щирість і розвиток. Як амбітна людина прагну зростати як митець і особистість. Мрію, аби одного дня мої роботи знайшли своє місце в найкращих галереях і торкнулися сердець людей, ставши частиною їхнього натхнення.
Для мене важливо йти до цієї мети крок за кроком, залишаючись вірним собі й своїй праці.
Хочу надихати людей здійснювати свої мрії.
Які ваші сильні риси? Які слабкості ви в собі бачите?
Мене дуже підтримують віра у себе та чесність. Ображає навішування ярликів. Але, думаю, краще запитати у тих, хто мене знає — з боку завжди видно більше.
Розкажіть якийсь дивний чи смішний факт про себе чи свій арт
Я пробіг марафон та стрибнув з парашутом, хоча дуже боюся висоти.
А ще пригадалась моя перша закордонна подорож до Італії, яка перетворилася на справжню пригоду. Прилетів, сів на Леонардо Експрес, їдемо, раптом оголошують, що потяг далі не їде. Думаю: Рим вже поруч, прогуляюсь пішки. Йду я йду, підійшов зрештою до бабці спитати, чи далеко ще, а вона: “Рим далеко, їдь автобусом”. Не повірив, доки не натрапив на вказівник, що до Риму 25 км ))) Сів таки на автобус, але квест не скінчився, бо у Римі шукав свій готель, знаючи про нього тільки назву та те, що він “недалеко від Ватикану”. Після годин блукання я зрештою дістався готелю, де мене зустрів портьє — викапана копія пана Кернеса, колишнього мера Харкова. Що тут скажеш: максимум вражень, мінімум орієнтації )))
Якими трьома словами ви описали б своє мистецтво?
Мрії, щирість, натхнення.
