Регулярно повторювана мистецька виставкова подія, яка відбувається що два роки називається бієнале, що три роки – триєнале. Проте, не варто сприймати такі мистецькі заходи виключно як культурну подію, правильніше розглядати їх в ширшому контексті: як важливий складник культурної економіки, що впливає на розвиток міст, туризму і залучення широкого кола людей до культурного поля.
Останнім часом українські виставкові події опинилися на роздоріжжі: деякі зникли, інші тимчасово призупинилися, а решта перебувають в процесі постійних змін та трансформацій. Як це впливає на вітчизняну культуру? Розгляньмо ключові бієнале та триєнале, аби дізнатися, яку роль вони відіграють у мистецькому ландшафті України.
“Імпреза-89”: зухвалий мистецький прорив
Перша міжнародна художня бієнале на території України — “Імпреза” — відбулося в далекому 1989 році в закритому місті Івано-Франківськ, якого через особливий статус на той час не існувало ані на культурних мапах, ані на багатьох географічних. Цю нечувану подію організували троє молодих амбітних франківських митців: Михайло Вітушинський, Ігор Панчишин та Микола Яковина, заручившись підтримкою тодішнього начальника обласного управління культури Миколи Токаренка та інших учасників і партнерів, зокрема з Польщі.
У розісланому учасникам запрошенні зазначалося, що метою бієнале є «…показ і зіставлення національних образів світу та уявлень про людину, втілених у різних художніх системах на основі новітніх інтерпретацій класичної спадщини та фольклорної спадщини».
Перше бієнале тривало 2 місяці. У трьох виставкових залах експонувалися 700 творів від 250 авторів зі всього світу. Фінальним акордом заходу став аукціон, що проводився для державних галерей, художніх музеїв, виставкових зал та колекціонерів.
«Імпреза» понеслась. Загалом з 1989 до 1997 року відбулося пʼять виставок. Ця регулярна масштабна подія на десятиліття вплинула на естетичну свідомість місцевих мешканців, спровокувала появу низки культурних явищ, а головне — продемонструвала можливості втілення незалежних ініціатив у найамбітніших форматах.
“Імпреза” стала першим міжнародним бієнале на території України. Наступної події такого масштабу довелося чекати понад 10 років, але про це трохи згодом.
Який звʼязок між вибухом атомного реактора та трієнале плаката?
На перший погляд — ніякого, проте… 26 квітня 1986 року стався вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. В травні Олега Векленка, тоді викладача Харківської державної академії дизайну і мистецтв, призвали ліквідовувати наслідки аварії. Через 5 років разом із колегами з академії він організував у Харкові найбільше у світі Міжнародне Триєнале екологічного плаката під символічною назвою «4-й Блок».
Організатори розіслали листи-запрошення кращим дизайнерам України та світу, на які митці радо відгукнулися та надіслали свої роботи.
Починаючи з 1991 року що три роки триєнале акумулює та демонструє роботи дизайнерів з понад 50 країн світу, які під різними кутами висвітлюють актуальні соціальні, екологічні та екокультурні проблеми.
До 2000 року це були виставки графіки, офорту, плакату, але з часом працювати з першими двома медіумами і митницею стало фінансово складно, тому зупинились на тиражній продукції — плакаті.
Варто відзначити, що попри повномасштабну війну в Україні, фестиваль плакатного арту відбувся і у 2024 році. Основною темою XII Міжнародної трієнале стало Reimagine – переуявлення, переосмислення усього, що стосується людини, суспільства, природи, нашого життя зараз й у майбутньому, зважаючи на жорстокі реалії сьогодення.
Сучасне світове мистецтво у серці Києва
У 2012 році в столичному Мистецькому арсеналі відбулося перше Київське міжнародне бієнале сучасного мистецтва “Arsenale 2012”. Керівником виступив відомий британський куратор Девід Елліотт. Було відібрано роботи 100 сучасних митців із 30 країн світу. Головний проєкт виставки “Кращі часи, найгірші часи – відродження і апокаліпсис у сучасному мистецтві” складався з 250 робіт і зайняв два поверхи Мистецького Арсеналу площею 24000 кв.м.
25 українських та 13 польських художників об’єдналися у спеціальному проєкті «Подвійна гра», також було представлено 45 проєктів паралельної програми. Фінансування “Arsenale-2012” розділили між собою держава та приватні спонсори.
На 2014 рік було заплановано друге бієнале, проте Мистецький Арсенал, як державна інституція, в умовах початку військових дій на сході України та анексії Криму, не зміг взяти на себе міжнародні зобов’язання щодо страхування творів мистецтва, їх транспортування та безпеки учасників.
Молоде мистецтво в русі: мандруюче бієнале України
У 2017 році Міністерство культури започаткувало “Фестиваль молодих українських художників”. Міністерство, апелюючи до прикладу інших міст (Венеції, Ліверпуля, Касселя тощо, де культурні фестивалі спричиняли істотні зміни розвитку міст) запропонувало зробити бієнале мандруючим – аби щоразу подія відбувалася в іншому місті, тим самим підтримуючи розвиток міст та зацікавленість культурою загалом.
Перше національне бієнале із темою “Сьогодні, що так і не настало” відбулося в Києві, основними організаторами фестивалю стали Мистецький Арсенал та НАМУ. До участі у конкурсі запрошувались митці та мисткині віком до 35 років. Роботи 67 митців та мистецьких колективів були представлені в Мистецькому Арсеналі. Кураторками події виступили Лізавета Герман, Марія Ланько та Катерина Філюк, які звернулись до категорій змін і плинності часу – розмиття топографічних кордонів, хиткості національних держав, мінливості ідентичностей, стирання меж між приватним і публічним.
Друге бієнале 2019 року пройшло вже у Харкові й під новою назвою “Бієнале молодого мистецтва”. На перший погляд, зміна назви ніби порушувала певну спадковість, проте звучала набагато коректніше, ніж “Фестиваль молодих українських художників”. Курували бієнале з темою «Здається, я заходжу в наш сад» Анастасія Євсєєва, Дарина Скрипник-Миська та Борис Філоненко. За результатами опен-колу до участі було обрано 45 художніх проєктів для основної програми та близько 10 — для паралельної. Діяли дитяча, освітня та паралельна програми, відвідувачами виставок та заходів стали понад 15 тисяч харків’ян і гостей міста.
Це бієнале стало справжнім викликом для Харкова щодо готовності та придатності локацій для експонування, адже виявило певні виклики в організації культурної події за межами столиці. Бієнале відбувалось і в публічному просторі і на 16 локаціях у центрі Харкова, серед яких нефункціонуючий готель “Харків”, Держпром, два корпуси ХНУ ім. Каразіна та інші.
Виклики та перспективи або мистецтво попри війну
Перелічені бієнале/трієнале безперечно належать до найяскравіших подій вітчизняного мистецького життя, проте є й низка інших, які також хочеться обовʼязково відзначити:
- Київське бієнале — проходить у столиці з 2015 року. Бієнале 2023 року було задумане як панʼєвропейське: відкриття відбулось у Києві в 2023, а закриття — в Берліні у 2024 році.
- Українське бієнале цифрового та медіа мистецтва Ubiennale — засноване 2021 року. Мета бієнале — говорити про сьогодення мовою сучасного цифрового мистецтва (інноваційні інсталяції, відеоарт, VR та AR-експонати). У 2023 році проходило в Мадриді.
- Скіфія — міжнародне бієнале сучасного художнього текстилю, що проходить в м. Івано-Франківськ. Це перша в Україні приватна міжнародна мистецька подія, яка відбувається що два роки починаючи з 1996 р.
Попри всі складнощі війни українські бієнале та триєнале демонструють бажання спроможність демонструвати мистецтво та рефлексувати на події сьогодення. Ці культурні ініціативи — більше ніж виставки сучасного арту, це простір для пошуку нових сенсів, міжнародного діалогу, культурного обміну, а найважливіше — формування культурної ідентичності України.
Авторка – Яна Писанко
