Чимало речей в житті ми просто “якось робимо”, особливо не замислюючись. Або ж робимо настільки “по-своєму” що, за необхідності, буде важко пояснити. Думаю, процес пошуку назв – саме такий. Всі знають як це важливо і що художники постійно це роблять, але як? Для початку, розповім про себе, а в кінці додам кілька порад, якими сама користуюся.
Пошук назв – це перманентний стан, я знаходжу їх постійно та дбайливо записую в окремий записник. Щоразу сподіваюсь знайти назву швидко, щоб це сталося саме собою. Інколи таке стається, але загалом моя статистика виглядає так:
10% – “Без назви”;
20% – назва була першою;
20% – знайшлась десь на пів шляху до завершення;
50% – пошук розпочинається після створення. І тоді я довго-довго думаю (але не довше кількох днів). Зазвичай, постійно дивлюсь на роботу, чи знаходжуся поруч. Вперто шукаю, знаю, що знайду, бо не матиму спокою.
Завжди дивуюсь довготривалому пошуку, бо це ж моя картина, знала, що малювала! Чому ж тоді доводиться отак сидіти, дивитись і не знаходити їй ім’я? Зрештою з величезної кількості вибираю 2-3 варіанти та ще трішечки з ними живу. Коли залишаю найкращий – маю запаморочливі відчуття! Картина й назва поєднуються, стають цілим.
Найбільше задоволення отримую, коли назва приходить під час роботи, це потужний поштовх, тоді вона працює як маяк, спрямовує, підносить, я точно бачу що треба і легко працюю.
Інколи назва буває першою, від цього процес полярно змінюється. В голові вже існує сформований образ (той випадок, коли робляться ескізи), назва стає головною від початку до кінця, рухаюсь тільки за нею. Приклад нижче.
Стосовно назв “Без назви”. Сприймаю спокійно, теж використовую, але не часто (здебільшого для маленьких робіт, малюнків, начерків). Дехто вважає, що так картину важче продати. Потенційному покупцеві складно повірити, що твір може мати якусь цінність, якщо називається “Без назви”. Картина має мати назву, як людина ім’я. Тому, навіть робота “Без назви” в родині інших творів автора знаходить свою персоніфікацію.
Історія
Пікассо, улюбленець фортуни та жінок, ніколи не зазнавав труднощів вигадувати імена своїм творам. Але… Картина, що зображала гітару, готувалася до виставки, а Пікассо дуже хотів дати їй якусь особливу назву. Він думав і не міг знайти відповідь. Врешті-решт, вирішив надіслати її без назви, написавши на обороті лише дату створення.
На виставці галерист прочитав цей напис і запитав у Пікассо, чому її назва “15 серпня 1914″? ” Це не назва, а дата створення!” – відповів майстер.
Проте, цей інцидент привернув додаткову увагу до картини. Спочатку вона стала відомою, а вже пізніше знайшла ім’я “Гітара”. Тож назва змогла надати картині ще більше інтриги та уваги через незрозумілість, навіть у великого Пабло.
Під час написання статті зрозуміла, що мої назви більше про настрій та емоції, ніж про чіткий візуальний опис. Щоб найглибше передавати сутність, я можу згадувати певні інтимні моменти, а потім описувати їх якоюсь фразою або словом, здатним донести необхідне відчуття. Наприклад, в роботі “Вже час”. Чомусь особливо запам’ятався останній день відпустки в Карпатах: находив дощ, син в червоній куртці, блакитне озеро на тлі, було дуже добре, але наш автобус від’їжджав і я покликала: “Петя, вже час”.
Зі своїх спогадів і важливих миттєвостей минулого ви зможете складати по-справжньому унікальні назви.
Окрім спогадів, джерелами можуть бути: книги, поезія, випадкові влучні фрази, фільми, тексти пісень, слова, що описують почуття, все гарне, сумне, проникливе, провокативне, чуттєве, хвилююче, пронизливе, таємниче. Заведіть собі окремий записничок (тільки запам’ятайте де лежить), згодом він стане джерелом натхнення.
А загалом, для більшості творів мистецтва достатньо простої описової назви (Хто зображений? Де це? Що це?), бо вона зрозуміла і добре запам’ятовується.
За таким принципом називав свої твори Модільяні.
І ще декілька корисних порад:
- Думайте про назви, як про додатковий інструмент, який маєте, щоб доносити свої ідеї. Це частина творчого процесу і самого твору, вона теж має бути гарною, як і ваша картина.
- Ставте себе на місце глядача. Уявіть, що він нічого не знає про вас і вашу роботу. Чи допоможе вибрана назва правильно відреагувати на картину?
- Долучайте інших до процесу пошуку або обговорення назви. Те, що вам здається розумним, може виявитися повним провалом. Я безліч разів помилялася, переважно з банальними ідеями, тому обов’язково раджуся з чоловіком.
- Ніколи не копіюйте назви інших художників, це тільки приклади (звісно, що мова не про назви на зразок: “Жінка в кріслі”, “Ранок”, “Червоні троянди”).
“Назва має бути тією іскрою, яка збуджує уяву глядача та підсилює емоційний зв’язок між картинкою та тим, хто на неї дивиться” – Вінсент ван Гог.
Нам невідомо яке ім’я планував надати Ван Гог своїй роботі “Зоряна ніч”. Він описав у листі своєму братові Тео картину, яку намалював у 1889 році з нічним краєвидом в Сент-Ремі-де-Прованс в Південній Франції, як “щось напівсумне та напіврадісне”. Тео запропонував назвати картину “Зоряна ніч”. Ця назва, можливо, була натхненна поезією від Поля Верлена, яку обидва брати любили. “Зоряна ніч” стала однією з найбільш відомих і дорогих картин світу та символом творчості Вінсента ван Гога.
Сподіваюсь, що поради зі статті припадуть вам до душі та допоможуть віднайти власну ефективну систему пошуку.
Авторка – Євгенія Побережка
