Вітаю.
Я Євгенія Побережна, художниця, у своїх роботах часто поєдную різноманітні техніки та матеріали, захоплююсь колажем.
Ліногравюра народилася з безнадійності, авантюризму та креативності однієї амбітної панночки, яка зовсім не встигала створити витвір для дуже важливої їй виставки ксилографій. І створила щось схоже на гравюру на деревині. Для поважної ксилографії то була неабияка образа, а для інших – нова графічна техніка. Таку історію нам розповідали в універі. Не буду стверджувати, що історія правдива,) але впевнена, що неординарність точно була закладена в основу цієї техніки, саме тому експериментувати і навіть “шахрайствовати” в естампах/відтисках – вітається!
Ліногравюра належить до графічних технік високого друку, тобто – все що потрібно, те знаходиться на горі, а все зайве навкруги видаляється, вирізається, видряпується.
– Як Ви робите такі гарні скульптури? – спитали Мікеланджело.
– Я просто прибираю все зайве.
Тут теж треба прибрати зайве. Для цього будуть необхідні хоча б якісь різальні інструменти. Бажано мати штихелі – різноманітні маленькі, коротенькі різці, зараз придбати такі в інтернеті не проблема. Але є дійсно важливий момент – усі різці мають бути добре загострені! Це дуже важливо, інакше боротьба з лінолеумом перетвориться… на боротьбу з лінолеумом і все. Не буде ані сил, ані часу й натхнення на витвір мистецтва. Бажано просити когось досвідченого в цьому, наприклад майстра, що точить ключі, або гострить ножі.
Відповідний лінолеум треба шукати. Можна купити його в художніх магазинах, але підійде і будь-який (увага) щільний і обов’язково гладенький (інакше відбиток буде рябим), не той що з підкладкою.) Були такі лінолеумні плитки, то найкращий. Як що він тонкий, то склеїти в декілька шарів, частіше вистачає два. Особистий досвід показує, що непогана річ, як альтернатива лінолеуму – листовий поліпропілен, доволі легко ріжеться і на друк він молодець. Студентами робили з того що знаходили, що впадало в очі, тому іноді й пластик підходив. Картон не сподобався – наче доступний і простий, але виявився занадто неслухняним.
Фарба – це окрема тема. За класикою для високого друку використовують типографську, вона липка, покривна і добре тримається на поверхні. Але не завжди знайдеться, тому можливо творити гравюри й акрилом, водорозчинними, масляними фарбами та навіть чорнилом. Фарбу спочатку розкочують на склі (або подібному до скла). Щоб на валику утворився тонкий однорідний шар. Валик теж повинен бути гладким. Найбільш зручні для цього фотовалики. Напевно вони й досі десь є?
І найцікавіше.)
Друкарський ліногравюрний верстат розміром з поважну морозильну камеру, якщо поставити її вертикально.) У нього все велике і тільки для того щоби створювати величезний тиск паперу на гравюрну дошку (в техніках гравюр всі основи, навіть металеві, мають назву “дошка”, крім літографії). В моєму універі такого пресу не було, тож ми шукали варіанти. Студентська пам’ять віддає шану сталевій ложці, бо вона завжди рятувала нас в тісних умовах. Ложка тисне точково, тому навіть слабкою рукою можна створити доволі потужний тиск, ковзаючи по естампу наче по льодовому катку.
Це робиться легкими, ритмічними рухами. Головне скрізь гарно продавити продовжуючи відтискати фарбу, доки не досягнете бажаного результату. У будь-якому випадку, під час друку потрібно контролювати якість відтиску. Слідкуйте, щоб естампний аркуш не зрушив з первинного укладання на дошку.
Хоча цей метод вимагає більше часу і зусиль, ніж традиційний метод з важким пресом, він неодмінно подарує вам задоволення від створення власної унікальної ліногравюри.
А ще, виявляється, що це доволі відомий спосіб ручного друку, тільки ложку для нього використовують не звичайну сталеву,)) а спеціальну – з дерева або пластику.
Звертаючись до початку цього маленького нарису впевнено раджу – експериментуйте. Ліногравюра наче вимагає тонкого шару фарби, бо зайва розчавиться і потрапить куди їй не слід, так надруковані всі класичні гравюри, але… я бачила чудові, цікаві роботи які народилися завдяки порушенню цього правильного правила. А Пікассо взагалі хитрун – одну й ту саму дошку поетапно різав і поетапно друкував. Далі різав і друкував. І в нього з однієї дошки виявилась купа різних естампів на одну тему. Колись чудовий альбом потрапляв до рук)).
Автор: Євгенія Побережна
Інстаграм автора – тут
Статтю створено в рамках підтримки української арт-спільноти UARTIST 83.
