Світло й темрява, гармонія й пошук себе, сила природи й глибини людської душі — ці теми пронизують мистецтво Дарії Габіх. Її картини, немов живі, вбирають емоції, проростають відчуттями та змінюють простір навколо. Як переїзд до Німеччини вплинув на її творчість, чому квіти стали невід’ємною частиною її арту та що таке “глімери” — про це та ще багато іншого Дарія розповідає в інтерв’ю для UARTIST.
Дарія, звідки ви та де зараз живете і працюєте?
Я з Києва, наразі мешкаю у німецькому Білефельді.
Як переїзд до Німеччини вплинув на вашу творчість? Чи з’явилися у вашій палітрі або сюжетах нові елементи та сенси під впливом нового оточення?
Переїзд до Німеччини не стільки вплинув на мою творчість через нове оточення, скільки став тригером для глибоких внутрішніх змін. Коли ти повністю зануляєшся, стоїш посеред чужої країни без якихось своїх соціальних надбань, втративши усі попередні ролі та сенси, рано чи пізно настає час дати собі щиру відповідь на питання “Хто ти є?”. Зазирнувши всередину, розумієш — там цілий Всесвіт!
Вимушений відрив від звичного середовища змусив мене ще уважніше дослухатися до себе, переглянути свої цінності, зрозуміти, що для мене справді важливо. Цей період був про пошук опори всередині, про прийняття, про переосмислення свого мистецтва. Я ще більше зміцнилася у думці, що мистецтво — це місток між внутрішнім і зовнішнім світами, і найцінніше в ньому — щирість.
Мої роботи стали глибшими, емоційнішими. Я почала ще більше досліджувати тему світла й тіні в людині, внутрішньої гармонії та балансу.
Моя палітра не змінилася кардинально, але кольори стали більш усвідомленими: темні відтінки не лякають, бо я знаю, що вони лише підкреслюють світло.
Тож переїзд не просто вплинув на мою творчість — він допоміг мені ще краще зрозуміти, чому я творю і що хочу сказати своїм мистецтвом.
На ваших роботах часто можна побачити квіти. Як і чому вони стали важливим елементом вашого арту?
Квіти у моєму мистецтві — це не просто декоративний елемент, а глибокий символ. Вони уособлюють життя, його крихкість і силу водночас. Мені цікаво досліджувати, як усе, що ми вкладаємо у свою душу, проростає в нашій реальності, і квіти для мене — візуальна метафора цього процесу.
Квіти — як наші почуття, думки, досвід. Вони потребують світла, уваги, любові, але інколи їм потрібно пройти крізь буревій, аби розквітнути ще яскравіше. Це про внутрішнє зростання, про прийняття природного циклу життя, про гармонію з собою та світом.
А ще вони нагадують, що краса — у недосконалості, в природності, у самобутності. В природі немає двох однакових квіток, як і немає двох однакових шляхів. І це одна з тих істин, яку мені хочеться передати через свої роботи.
Ваша остання виставка мала назву “Глімери”, тобто маленькі моменти радості, спокою чи надії, які дають відчуття безпеки та тепла. Чому ви обрали саме цю концепцію?
Моє мистецтво має місію — нести світло. Але без темряви його неможливо побачити. Ця глибока філософія знайшла місце в моєму серці після низки важких подій у житті. Я зрозуміла: навіть у найтемніші моменти є проблиски надії, і саме вони допомагають нам рухатися вперед. Світло — це не відсутність темряви, а вибір помічати красу, берегти тепло всередині й вірити, що воно завжди знайде шлях.
Виставка “Глімери” народилася з бажання нагадати людям про маленькі, але важливі моменти світла. Ми живемо в непростий час, і сьогодні особливо важливо знаходити опори — ті маленькі проблиски радості, спокою й надії, які дають силу рухатися далі.
Я хочу, щоб, споглядаючи мої роботи, люди відчували тепло, згадували про світло в собі й вірили, що воно ніколи не зникає.
Ця ідея перегукується з моєю головною мистецькою серією “Сад душі”. Це не просто проєкт — це моє глибоке дослідження внутрішнього світу людини. Я вірю, що наша душа — це сад, і все, що ми в нього вкладаємо: думки, емоції, досвід — проростає у нашому житті. Важливо берегти цей сад, доглядати за ним, плекати любов, гармонію та баланс.
Розкажіть, будь ласка, про “Сад душі” детальніше.
Ця серія — запрошення зазирнути всередину, бути чесним із самим собою і зрештою усвідомити, що саме від нас залежить, яким буде наш світ.
Окрім живопису, цей проєкт має перформативну частину, де живі рослини стають дзеркалом наших думок і почуттів. Вони реагують на слова, емоції та енергію, демонструючи, як усе живе навколо нас відчуває вплив людської присутності. Це живий експеримент, що наочно показує: те, що ми транслюємо у світ — любов чи байдужість, ніжність чи агресію — має силу змінювати реальність.
Особливим досвідом для мене стало включення до “Саду душі” колаборації зі штучним інтелектом. Використовуючи алгоритми для створення візуальних образів, я досліджую, як поєднуються жива енергія людської природи та цифрова свідомість. Це діалог між людською інтуїцією та технологіями, який підкреслює, що творчість не має меж.
Для мене важливо було відчути цей баланс — між рукотворним і цифровим, між природним і штучним — і ще раз довести, що навіть у світі високих технологій найважливішим залишається сенс, який ми вкладаємо у свої творіння.
Ваша техніка включає «органічну недосконалість» контурів і форм. Це свідомий вибір, щоб підкреслити природність, чи ви дозволяєте руці вести вас інтуїтивно?
І те, і інше. Я свідомо не прагну ідеальних ліній, бо в природі немає ідеальних форм. «Органічна недосконалість» для мене — це життя, яке проявляється в кожному мазку.
Водночас я дозволяю руці вести мене інтуїтивно, довіряючи внутрішньому відчуттю. Це як розмовляти з полотном без слів — лінії самі знаходять свою дорогу, а форми народжуються так, як їм хочеться. У цій свободі й народжується справжня магія мистецтва.
Ви говорите про силу природи у своїх роботах. Чи маєте ви особливі місця, які вас заряджають або надихають?
Для мене особливими є всі місця, де я можу наповнитися тишею, “скупатися” в природі й почути себе. Це може бути ліс, де вітер шепоче крізь гілки, море, що розповідає свої історії хвилями, чи навіть маленький сад, де кожна квітка дихає життям.
Світ такий різноманітний, я не хочу обмежувати себе лише одним місцем. Кожен куточок цієї планети несе унікальну енергетику, і мені хочеться її відчути. Природа — це нескінченне джерело натхнення, і чим більше я її пізнаю, тим глибше розумію себе.
Як ви уявляєте майбутнє свого мистецтва? Чи є тема або стиль, які ви ще не досліджували, але хотіли б спробувати?
Напевне це глибше занурення у теми духовності, квантової фізики та квантової психології, усвідомлення себе та зв’язку людини з природою й Всесвітом. Для мене мистецтво — це спосіб дослідження внутрішнього світу, і щодалі я йду цим шляхом, то більше відкриваю.
Окремо мене хвилює тема зв’язку з рідною землею, своїм корінням.
Ми несемо в собі історію поколінь, і мені хочеться дослідити, як це проявляється у внутрішніх відчуттях, у творчості, у житті.
Понад рік у моїй голові визріває один особливий проєкт, пов’язаний із цією темою. Я знаю, що коли він народиться, то стане початком чогось справді глибокого й значущого.
Мистецтво для мене — це процес постійного пошуку й розкриття. Шар за шаром я оголюю свою душу, відкриваю нові грані себе та світу навколо мене. Куди б не привело мене моє мистецьке дослідження завтра, я впевнена, що попереду ще багато цікавих відкриттів, і я з радістю йду їм назустріч!
Які ваші сильні риси? Які слабкості ви в собі бачите?
Сильні риси — моя відданість творчості й уміння бачити красу в недосконалості.
Я смілива в експериментах і завжди готова ділитися своєю енергією через мистецтво.
Водночас я настільки емпатична, що інколи відчуваю світ надто глибоко — це додає сили моєму мистецтву, але й виснажує. А ще я часто так занурююся в процес, що можу забути про реальність. Наприклад, про обід для дітей (слава, їм вже по 17 і вони самі можуть нагодувати себе і мене), про сон або документацію. До речі, не люблю усю монотонну бюрократичну роботу і намагаюся за можливості делегувати ці робочі процеси фахівцям.
Розкажіть якийсь дивний чи смішний факт про себе чи свій арт
Можливо комусь це видасться дивним, але я вірю, що мої картини “ростуть” як квіти: вбирають усе, що я відчуваю під час створення, і з часом “розцвітають” для тих, хто їх бачить. Саме тому я дозволяю собі творити лише в стані легкості, “красивому стані” наповненості. Колекціонери розповідають, що мої картини навіть змінюють енергетику в домі.
Смішне теж траплялося. Наприклад, я завжди вважала, що фарби люблять мене так само як і я їх… поки одного разу моя улюблена банка акрилу не вирішила “обійняти” мене, вибухнувши просто в руках! Тепер моя майстерня і джинси мають однаковий виразний артпринт.
Якими трьома словами ви описали б своє мистецтво?
Світло. Глибина. Життя.
Світло — бо моє мистецтво має місію нести надію, зігрівати душу та нагадувати, що навіть у темряві можна знайти проблиски тепла.
Глибина — бо за кожною роботою стоїть внутрішнє дослідження, роздуми про зв’язок людини з природою, своїм корінням, духовністю.
Життя — бо в моїх картинах є рух, енергія, відбиток пережитого досвіду. Вони, як і саме життя, можуть бути яскравими, контрастними, ніжними чи буремними, але завжди справжніми.
