Анн Жулан сміливо експериментує з кольором та вірить у терапевтичну силу мистецтва. У своєму інтерв’ю для UARTIST мисткиня розповідає про дослідження теми самопізнання та ділиться неочікуваними творчими відкриттями.
Звідки ви?
Я родом із Могилів-Подільщини — краю з унікальною історією, неповторною атмосферою та дивовижною красою, яка надихала видатних діячів нашої культури: Олену Пчілку, Лесю Українку, Михайла Старицького та багатьох інших. Згодом Київ став для мене другим домом, місцем творчості та зростання.
Зараз живете і працюєте у столиці?
Під час війни я повернулася на рідну землю й тепер живу між Києвом та Могилів-Подільщиною, зберігаючи зв’язок з обома важливими для мене світами.
Анн, чим вас полонила фотографія?
Це спосіб спілкування зі світом і водночас із собою. Вона полонила мене здатністю зупиняти час та передавати найтонші емоції.
Кожен кадр — це не лише зображення, а цілий світ, сповнений відчуттів, контексту й деталей.
Через фотографію я знайшла можливість висловити те, що іноді неможливо передати словами: любов, біль, красу моменту чи навіть надію. Водночас прагну, аби моє мистецтво було більше, ніж просто вираженням мого внутрішнього світу. Я бачу в ньому еліксир, здатний зцілювати тих, хто знаходить у моїх роботах втіху, розуміння чи натхнення. Вірю, що мистецтво може бути джерелом світла навіть у найтемніші часи.
Ви сміливо експериментуєте з кольором. Чим для вас є колір?
Колір — це не просто видимий спектр, а мова емоцій, помічна тоді, коли слова безсилі. Він допомагає вийти за межі звичного сприйняття, глибше зануритися у внутрішній світ. У своєму проєкті “Світ підсвідомості” я досліджую тему самопізнання через алегоричний образ дерева. У цьому контексті колір для мене стає не просто елементом зображення, а художньою мовою: кожен колір, як і дерево, має свою енергію, що дозволяє передавати внутрішні стани та глибину власного досвіду.
З якими викликами ви стикаєтеся як мисткиня?
Найскладніше — тримати баланс між мистецькою діяльністю та життєвими труднощами, особливо під час війни. Іноді я буквально розсипаюсь на шматки і доводиться шукати сили, аби продовжити творити. Також не просто поєднувати роль мисткині, яка прагне присвятити себе лише творчості, та одночасно бути своєю кураторкою, SMM-менеджеркою, маркетологом тощо. Тому мені комфортніше перемикатися між періодами, коли я повністю занурена в процес створення, та коли присвячую час організаційними чи менеджерськими питаннями.
Чи є у вас улюблений час або місце для роботи?
Я мама дуже активного хлопчика, тому для мене ідеальний час для роботи — коли я залишаюся наодинці, в тиші та спокої, і можу повністю зануритись у творчий процес. Це момент, коли я відчуваю повну концентрацію і довіру до себе та Всесвіту. Не дивно, що найкращі свої роботи я створила після одинадцятої години вечора. Нещодавно ми з моєю подругою, поетесою Людмилою Стопінчук, саме жартували на тему “нічного” режиму. Вона постійно нагадує мені про важливість здоров’я, а я їй відповідаю, що якби Іван Франко спав ночами, ми б не мали 50 томів його праць. І хоча спочатку Людмила скептично ставилась до такого графіку, після того, як вона прочитала моє оновлене CV, почала погоджуватися зі мною.
Що для вас означає бути успішним художником?
Це точно не лише про визнання чи нагороди.
Успіх полягає в тому, щоб створювати роботи, які знаходять відгук у серцях людей, викликають емоції та залишають слід у їхньому житті.
Для мене найважливіше у творчості — це бути чесною з собою, залишатися вірною своїм переконанням та знаходити глибокий сенс у кожному проєкті.
Як ви ставитеся до критики своїх робіт?
Все залежить від того, яка це критика. Якщо конструктивна, сприймаю її як можливість для росту та вдосконалення. Однак, якщо мова про деструктивну критику, яка намагається змусити мене сумніватися в собі, своєму мистецтві чи знецінює мої зусилля, — вона не варта уваги. Я вірю в те, що я роблю.
Чи є у вас техніка або підхід, який ви завжди хотіли спробувати, але ще не наважилися?
Я постійно шукаю способи експериментувати, але є кілька напрямків, до яких ще не дійшла. Наприклад, вже рік тримаю запакований набір Gelli plate, просто не вистачає часу. Також давно хочу попрацювати з ціанотипією чи колажем. Але я вірю, що всьому свій час.
Я дозволяю своїм відчуттям і внутрішньому стану підказувати, на чому варто зосередитись зараз.
Ідей, бажань і знань багато, але реалії змушують розставляти пріоритети.
Які ваші сильні риси? Які слабкості ви в собі бачите?
Мені однозначно допомагають цілеспрямованість та постійне бажання вдосконалювати себе і свою творчість. Але, як будь-яка людина, подекуди емоційно реагую на події, відчуваю виснаження абощо. Проте навіть слабкості – це важлива частина мене, яка спонукає не зупинятись на досягнутому.
Розкажіть якийсь дивний чи смішний факт про себе чи свій арт
Є цікава історія, пов’язана з моєю роботою “Пізнання” з проєкту “Світ підсвідомого”. Цей знімок я зробила в Трускавці, де росте рідкісний плакучий бук, висаджений у 1933 році власником вілли “Русалка”. Ми вже виселялися з готелю, і в мене було лише 10 хвилин, поки інші члени моєї групи здавали номери, після чого ми мали йти на потяг. Цей бук не давав мені спокою, тож я залишила свої речі на друзів і, як комета, помчала до середмістя, аби зробити кілька кадрів. Коли я повернулася назад, задихана і щаслива, відчула неймовірне задоволення від того, що не змарнувала цей момент. Це була блискавична фотосесія і дуже успішна, адже зрештою два знімки увійшли до моєї серії. Саме такі несподівані миті нагадують, як важливо довіряти своєму натхненню та діяти, навіть коли часу обмаль.
Якими трьома словами ви описали б своє мистецтво?
Емоція, символ, світло. Кожне з цих понять має особливе значення для мене. Емоція — бо мої роботи завжди народжуються з глибоких почуттів, рефлексій та переживань. Символ — адже я часто використовую метафори, щоб передати невидиме та складне через візуальні образи. Світло — це і техніка, і метафора, яка допомагає розкрити ідею, настрій, та сутність моїх робіт. Ці три аспекти формують основу моєї творчості.
