Що таке культура та в чому вона проявляється? За Вікіпедією: “Культура — це загальний термін, який охоплює соціальну поведінку, інститути та норми, що існують у людських суспільствах, а також знання, вірування, мистецтво, закони, звичаї, здібності та звички окремих осіб у цих групах. Вона часто походить із певного регіону чи місця або приписується йому [1]”. Але давайте подивимося глибше.
Усі ми родом з дитинства
Ми насправді не усвідомлюємо, що з малечку оточені різними її проявами, які вкорінюються в нашій голові. Це фільми, серіали, мультфільми. Чому ми знаємо про няню Віку, яка є принизливо карикатурною українкою з Маріуполя, але не знаємо про єврейку Фран з оригіналу серіалу, яка була показана куди краще, без висміювання та меншовартісності героїні? Також впливає, чи є там етнічне, соціальне та інші різноманіття, чи є стереотипи та упереджені судження щодо когось. Бо з того, що ми бачимо і чуємо у дитинстві, з поведінки оточення та його реакції на події, ми вибудовуємо свою особистість. А це, в свою чергу, допомагає або шкодить нам у дорослому віці. Репрезентація в ЗМІ та в житті різних людей, що мають різні професії, важлива, в першу чергу, для дітей, які формують свої прагнення, мрії, можливості:
“Дослідження Університету Джона Гопкінса та Американського університету дослідників у 2018 році показало, що коли у чорношкірих студентів до третього класу був лише один темношкірий вчитель, у них було на 13% більше шансів вступити до коледжу. Ті, хто мав двох чорношкірих вчителів, мали вже на 32% більше шансів. В іншому дослідженні група також виявила, що збільшення очікувань вчителів призвело до підвищення ймовірності того, що чорношкірий студент закінчить коледж, на 10% (порівняно з 6% для білих студентів). Дослідники також зʼясували, що «наявність принаймні одного темношкірого вчителя в початковій школі зменшує ймовірність кинути школу на 29% для темношкірих учнів з низьким рівнем доходу та на 39% для темношкірих хлопців із дуже низьким доходом” [2].
Частиною культури є навіть така навʼязлива річ, як реклама. Заборона Верховною Радою сексизму в рекламі — це відповідь на суспільні зміни в мисленні людей [3]. Бо вона є одним з облич масової культури, яка, в тому числі, показує моделі поведінки, ретранслює ті чи інші етичні норми суспільства. Крім того, не тільки люди впливають на рекламу, але й вона на них. Сюди можна віднести соціальні ролики як від великих всесвітньо відомих компаній як L’Oréal Paris [4], так і від Міністерства культури України [5].
Отже, культура — це не тільки “висока полиця” в книжковому магазині, класичні пʼєси в театрі, лекції в навчальних закладах та просвітницьких центрах, історичні памʼятки в музеях. Це ще й слово. Слово з якого починаються наші перші комунікації з близькими та оточенням. Це те, як ви спілкуєтесь зі своїми батьками: звертаєтесь на “Ви” чи кличете їх на імʼя. Ані перше, ані друге не є поза нормою, це просто ті відмінності між нами, які залежать від часу та місця нашого дорослішання. Традиції можуть бути закарбовані навіть у мові. Так, наприклад, у Південній Кореї є декілька форм ввічливості, які залежать від того, в яких ви стосунках з людиною та наскільки вона старша або молодша за вас.
У гру вступає мова та слідує за нами до кінця життя. Мова може змінюватися та міняти наш світогляд. Вона та її складові — словниковий запас, фразеологізми і навіть її структура. Чи використовує вона тон для зміни значення слів, чи вона ієрогліфічна, арабське письмо, з латинської чи кириличної абетки? В яких історичних умовах, відбувався її розвиток та хто був носієм?
Так, у Китаї існувала мова “Nüshu” [6], носійками якої були виключно жінки. Є припущення, що Nüshu могло зʼявитися ще 3000 років назад. За іншими даними, що в часи династії Сун (960-1279). Вона утворилася в часи, коли жінки не могли вільно ділитися думками та здобувати освіту. Мова стала інструментом вирішення цієї проблеми — дати можливість жінкам бути вільними в своїх висловлюваннях та навчанні.
Світогляд впливає на мову, а мова на світогляд
У носіїв різних культур може відрізнятися навіть поняття, що саме може бути жартом. Тут можна згадати цілий пласт жартів в США “Knock-knock who is there?”, які часто побудовані на каламбурах та зародилися приблизно на початку 20-го ст. Не зважаючи на високу їх популярність у США, більшості людей з інших країн може бути незрозумілим такий гумор. Крім того, все залежить ще від того, в якій соціальній спільноті ви зростали та як ці спільноти розвиваються: чи їм смішно від старих, втративших актуальність та ніколи не мавших сенсу, жартів про блондинок та жінок за кермом, чи від сучасного стендап шоу, чи від театра абсурду. На вас впливає не тільки загальний світогляд суспільства країни в якій ви живете, а й спільнота, з якою ви контактуєте у буденному житті, так звана бульбашка, яка формує вашу поведінку та сприйняття цього світу.
Культура і їжа
Розбираючи тему далі, важливо зазначити, що їжа також є важливою складовою культури. Те, чим ми їмо (виделкою чи паличками), які страви стоять на наших святкових столах та як ми ставимося до залишків їжі, впливає на світосприйняття не менше, ніж оточення.
В українців прослідковується подеколи навіть занадто бережливе ставлення до їжі через Голодомор, який переживали наші бабусі та дідусі. Можливо ви помічали, що в сімʼях ваших знайомих із застарілого хліба обовʼязково робляться сухарі, а серед старшого покоління запліснявілий хліб, та і не тільки його, прийнято віддавати худобі, але в жодному разі не можна викидати. Інколи питання: “Чи поїв_ла ти сьогодні?” прирівнюється до питання “Як ти? Чи все в тебе добре?”, бо якщо ти не відчуваєш голоду, то, швидше за все, з тобою все гаразд. Таким чином, людина, яка ніколи не переживала Голодомор особисто, все одно відчуває болісні докори сумління через те, що викидає зіпсовану їжу.
Культурна дипломатія
А тепер головне: чому ми повинні усвідомити не стільки саме поняття культури, скільки вплив та силу кожного культурного елементу на наше життя. На жаль, наш ворог це усвідомив набагато раніше за нас. Тому одразу змінює мову на окупованих територіях, привласнює мистецтво, спалює українські підручники тощо. Століттями вони знищували наші національні стриї, мову, традиції та забирали все матеріальне та нематеріальне надбання.
Ви любите Куїнджі, Малевича, Рєпіна (ориг. Рипін) чи Крамського та досі вважаєте їх росіянами? Вітаю, ви повірили пропаганді “великої російської культури”, наративам, що роками нав’язувалися по усьому світові. Тому дуже важливо серйозно сприймати культуру та її впливи, аби контролювати своє життя.
З початку повномасштабної війни Росії проти України росіянам в ЄС досі дають можливість ставити свої вистави в провідних операх та театрах Європи. Коли персонам з “ліберальним ставленням”, які подосі не вилікували імперіалістське мислення, дають зелене світло — ставити п’єси, влаштовувати концерти, брати участь в міжнарожних конкурсах — це призводить лише до заохочення поширення пропаганди та зняття відповідальності з росіян за їх дії чи злочинну бездіяльність.
Незважаючи на протести українців та прохання відмінити захід, у грудні 2022 року міланський театр Ла Скала [7] вирішив все ж таки поставити виставу «Борис Годунов», в головних ролях якого грали переважно росіяни. Цю виставу відвідала Президентка Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн. “Ми не повинні дозволити Путіну знищити все це”, – сказала фон дер Ляєн, маючи на увазі “великих” російських письменників і композиторів, зокрема, того ж таки Модеста Петровича Мусоргського, автора «Бориса Годунова». Вона додала: “Повна солідарність з нашими друзями в Україні, і давайте переконаємося, що ми будемо разом.”
Також на премʼєрі була й Прем’єрка Італії Джорджа Мелоні: “Ми не маємо нічого проти російського народу, російської історії, російської культури”, — сказала Мелоні. — “Ми маємо щось проти тих, хто зробив політичний вибір вторгнутися в суверенну країну.”
Чи хтось спитав політичну позицію всіх, хто виступав на сцені? Питання риторичне, адже зрозуміло, що люди у наш час тяжіють відділяти політику від культури, а культуру — від життя.
Того ж місяця у Гамбурзі було зіграно виставу «Вій» в редакції російського режисера Серебрякова, де той, на жаль, разом із українцями, показав виставу про “бідних хлопчиків (маючи на увазі російських солдатів) в окопах, яких злі політики змусили гвалтувати та катувати людей”.
В інтерв’ю російському виданню “Медуза” він говорить: “Культура у Росії завжди всупереч, на зло, проти держави. Іноді на гроші держави, але все одно не в ім’я її і не для неї. Держава та політика в Росії вбивають та роз’єднують. Руйнують сім’ї. Ламають життя. Культура рятує та збирає те, що людського ще залишилось у людях. Держав у Росії було багато, і всі вони мали людоїдську природу. Ті рідкісні роки, коли влада в Росії не жерла людей, називаються відлигами. Влада просто відпочивала. Щоб почати жерти людей наново.”
Але ми знаємо, що переслідування незгодних були перманентними, навіть під час таких “відлиг” російська окупаційна влада в Україні продовжувала репресії. Так було з дисидентським рухом [8], учасники якого виступали за демократизацію суспільства, дотримання прав і свобод людини, в Україні (УРСР) — за вільний розвиток української мови та культури, реалізацію прав українського народу на власну державність. Учасники дисидентських рухів 1960—1980-х в СРСР, часів Хрущова: Алла Горська, Василь Стус, Василь Симоненко та інші зазнавали утисків, переслідувань, побиття, вбивств.
Зважаючи на віру росіян в безгріховність та гуманність їх культури, їх незнання чи відсутність бажання сприймати реальну історію та вплив вчинків їхнього народу на поневолені народи, ще раз показує нам їх відірваність від реальності. Чи не хочуть вони, наприклад, перестати привласнювати заслуги видатного українського вченого Сергія Корольова? Чи збираються повернути “націоналізовані” (читати — вкрадені) ще більшовиками роботи митців? Чи погодяться на повернення всього вивезеного з окупованих територій вже в сучасній війні з Україною? Чи захочуть деколонізувати викрадене в інших країн та почати дійсно рефлексувати над імперським мисленням та позбуватися його?
Якщо культура не важлива державі (за словами Серебрякова) та вона за неї не переймається, тоді чому стільки галасу, коли зносять пам’ятники російським діячам в Латвії, Литві, Естонії, Україні, Польщі? Чому російські солдати, наслідуючи мерзені традиції більшовиків, викрали понад сорок тисяч експонатів історичної спадщини з окупованих територій Херсонської, Запорізької, Донецької та Луганської областей? Чому Казимира Малевича, які і інших привласнених митців, вважають частиною російського авангарду? Чому продовжують називати “радянськими діячами” українських діячів?
Росіяни не ховають своїх злочинів, вони прямолінійно повідомляють у своїй статті: “У Музейний фонд РФ увійде понад 44 тис. витворів мистецтва сумарною вартістю понад мільярд рублів. У чотирьох провідних художніх музеях на приєднаних територіях зберігаються картини російських художників XIX – початку XX століття, у тому числі шедеври Айвазовського, Куїнджі, Шишкіна та інших майстрів, давньоруські ікони та західний живопис. Процес їхнього оформлення у державну власність вже стартував. «Известия» розбиралися, чим цікаві артколекції нових регіонів РФ [9]”.
У час, коли європейці та деякі люди з українського суспільства продовжують відокремлювати політику від культуру, тим самим пускаючи російську пропаганду, якій не 30, а 300 років, в свої голови, росіяни прекрасно усвідомлюють її силу та вплив на наші життя. Вони свідомо поширюють свої наративи, аби схилити людей до свого світогляду.
Я сподіваюсь, після наведених аргументів вже зрозуміло, що культура — це буквально наше життя: те, ким ми є, ким хочемо бути і ким боїмося стати. Ось чому так важливо плекати, перш за все, рідну культуру, поширювати та розвивати її, аби наступним поколінням було легше вибудовувати здорову соціальну поведінку та власну ідентичність. В наших силах говорити про проблему, ставити питання та пропонувати рішення. І, звісно, треба почати з себе: усвідомити, що стільки років під впливом чужої культури та наративів не пройшло без наслідків, тож ми маємо взяти на себе відповідальність за те, які думки ми поширюємо, яку культуру збагачуємо, яких заходів вживаємо, аби помилки минулого не повторювалися у нашому майбутньому.
Авторка – Марія Волосник
