Глибина відчуттів, пошук гармонії та сенсів — саме це є сутністю мистецтва Олени Маричевської. У своєму живописі мисткиня балансує між раціональною структурою та інтуїтивною експресією, використовуючи геометричну абстракцію як мову внутрішнього світу. В інтерв’ю для UARTIST Олена розповідає про свій творчий шлях, джерела натхнення та прагнення спонукати глядача до глибшого самопізнання
Олено, звідки ви? Де зараз живете і працюєте?
Я з Києва і саме в столиці пройшло моє дитинство та шкільні роки. Тоді кожне літо я проводила серед природи лугів на Рівенщині, звідки родом моя мама, і ті місця теж стали мені рідними. А у 15 років приїхала до Львова навчатися в художньому коледжі ім. Івана Труша, потім закінчила Академію мистецтв і ось більше 20 років живу і працюю у Львові. Люблю це місто за розмірене життя і компактність: можна швидко добратися на зустріч, до театру чи на виставку, гарно провести час і опісля встигнути ще кілька годин творчо попрацювати. Напевно зараз вже відчуваю себе львівʼянкою, але найбільше відчуваю себе українкою: мій дім — вся Україна.
Ви росли в мистецькому середовищі. Як це сформувало ваш світогляд та вплинуло на вибір життєвого шляху?
Це скоріш було культурно-інтелектуальне середовище, бо я перша мисткиня в родині. Хоча справді, саме художники були найчастішими гостями в нашому домі, але також були письменники, журналісти, історики, поети та музиканти. Я виросла на їхніх розмовах під час недільних гостин. Також мій світогляд формувався в майстернях українських митців, куди батько-журналіст часто брав мене з собою. Художники від початку були для мене теплі й рідні, я відчувала, що ми без слів розуміємо одне одного.
Але найбільший вплив на мій світогляд справила література. Вдома у нас була велика бібліотека і коли я читала, у мене завжди виникали яскраві образи, я пірнала в історію і проживала її разом із книжковими героями. Можливо, тоді я не усвідомлювала, що я хочу стати саме мисткинею, але розуміла, що моя професія має бути пов’язана з мистецтвом чи літературою.
Ваші роботи виконані в стилі геометричної абстракції. Що спонукало обрати саме таку візуальну мову?
Певною мірою ця візуальна мова сама мене обрала, адже я зацікавилася символами ще в дитинстві, коли слухала розповіді про знаки Кам’яної могили, роздивлялася трипільські розписи та гортала книги з орнаментами Київської Русі. Пам’ятаю, якось батько повіз мене в Херсонес, а звідти до Миколаєва, де ми опинилися на археологічних розкопках в Ольвії. Тоді мене зачарували монети та розписані глиняні черепки. Навіть згодом, під час навчання в коледжі, я тяжіла до більш плавних форм, які притаманні символам, орнаментам та знакам.
З кожним роком я все більше виражалася через геометричні форми, бо ця мова для мене внутрішньо ближча, зрозуміліша, досконаліша, чіткіша.
Геометрія — це засіб, яким я найчіткіше можу передати свій характер, внутрішній стан та життєві погляди.
В абстрактних роботах я шукаю дуальний баланс, коли вільне хаотичне тло з грою кольорів поєднується зі стриманістю і точністю геометричних форм. Напевно, така творча мова стала моїм вираженням, коли я шукала межі свободи й довершеності, добра і зла, світла та темряви, любові й ненависті.
У вашій творчості відчувається пошук гармонії між структурою та емоцією. Як ви балансуєте між раціональним підходом до композиції та інтуїтивним вираженням почуттів?
Мушу зізнатися, що основи композиції були одним з моїх найулюбленіших предметів. Тому завдяки ґрунтовній базі художньої освіти та якомусь вродженому відчуттю, я одразу бачу композиційно досконале розташування форм і образів та кольорову гаму майбутньої роботи.
Загалом люблю симетрію, рівновагу, замкнутість композиції в геометричних роботах.
Саме така композиція найкраще відображає мій характер: в житті, як і у творчості, я прагну тримати баланс між внутрішнім і зовнішнім. Крім того, експериментую з фактурами, які також є відображенням моїх емоцій під час створення роботи.
Часто мистецтво є відображенням внутрішнього стану митця. Як змінюється ваша творчість у різні періоди життя, і чи можете ви простежити цей розвиток у своїх роботах?
Я закінчила відділення художнього текстилю і спочатку працювала саме в цьому напрямку. Створення гобеленів — це доволі непростий і довготривалий процес. На моєму рахунку три великих гобелени, зараз усі вони знаходяться в приватних колекціях.
До живопису звернулася 8 років тому. Почала саме з геометричних робіт і це насамперед був пошук власного стилю. Адже у навчальному закладі тебе весь час супроводжує куратор чи викладач, а по закінченні ти лишаєшся один і стаєш сам собі викладачем, куратором та критиком. У результаті ти або формуєшся як художник, або перестаєш працювати творчо.
Наступний період моєї творчості трапився, коли я почала займатися медитаціями та шукала відповіді на багато питань: про поняття душі, свого місця у світі, істинних бажань, свободи, дуальності тощо. Цей період складається з робіт, у яких головний акцент спрямований на роботу з тлом та кольором. Власне, тоді й з’явилася моя авторська техніка — накладання та змивання шарів фарби певним способом. Це створює певні ефекти тла та кольору з накладанням на них чітких геометричних образів. У цей період створена серія робіт “Там, де мій дім”.
Останній період моєї творчості розпочався разом із розгортанням повномасштабної війни. Тоді зародилася серія “Пам’ять роду”, до якої входить живопис та розпис на дереві. Це серія дерев’яних свічників зі стилізацією орнаментів вишивки різних регіонів. Також стилізація орнаментів вишивки переважають наразі і в моїх живописних роботах.
Бачила, що ваші роботи стали ілюстраціями до книги “У домі сухого серця” українського поета, есеїста, історика, музейника та військовослужбовця Олександра Хоменка. Чим для вас став цей проєкт?
Моїми роботами проілюстровано вже дві збірки пана Олександра: “Таріль коло раю” та “У домі сухого серця”. Останній проєкт став для мене справді особливим, бо вірші, що увійшли до збірки, пан Олександр писав між боями, а друк та презентація відбулися під час його ротації. Пан Олександр надзвичайно глибока людина й одна розмова з ним може замінити декілька книг з філософії, історії та літератури. Тому коли він запитав, чи не хочу я проілюструвати книжку моїми картинами, бо вони резонують з його текстами, я одразу погодилася. Безмежно вдячна пану Олександру за захист, цікаву творчу співпрацю, глибоке відчуття моїх робіт та підтримку і чекаю його вдома з перемогою та новою книгою.
Чи важливий для вас контакт із глядачем? Як ви ставитеся до різного сприйняття ваших картин і можливості множинних інтерпретацій?
Я прагну своїми роботами спровокувати у глядача саме внутрішні відчуття та емоції. Людині простіше сприймати те, з чим вона знайома і що може пояснити, побачити, спробувати, сприйняти органами чуття. А от занурюватися вглиб наважуються не всі, бо на цій території не завжди можливо знайти для себе чіткі пояснення, особливо якщо сприймати внутрішні відчуття як фантазію. Також є страх прожити болючі емоції.
Через роботи я прагну відірвати глядача від сенсів фізичного пошуку і заглибитися в себе, концентруючись на внутрішньому відчутті.
Хочу змусити глядача відстежувати думки, емоції, роздуми чи переживання, не вмикаючи в голові аналіз та пошук відповідей, а відчуваючи внутрішні процеси на рівні серця чи душі.
Тому пробудити множинні інтерпретації — це норма для моєї творчості в прагненні змусити глядачів більше відчувати і шукати відповіді в собі, а не в зовнішніх об’єктах.
Які ваші сильні риси? Які слабкості ви в собі бачите?
Я ніколи не здаюся, навіть у важких ситуаціях, завжди йду далі. Намагаюся розібратися в обставинах, чи є щось, що я маю змінити чи зрозуміти завдяки цьому досвіду? Навчилася внутрішньо відчувати, чого насправді хочу, і йду до мети. Також серед сильних рис можу назвати прийняття, довіру та вміння підтримати.
А от щодо слабкості, то це передусім надмірна вимогливість та ідеалізм. У творчості через це важко відчути, що робота завершена, бо зберігається відчуття, що можна щось допрацювати, щоб робота стала ще цікавішою та досконалішою. Подібне відчуття і в роботі над собою.
Розкажіть якийсь дивний чи смішний факт про себе чи свій арт
Окремої майстерні я не маю, тож працюю творчо вдома. І для моїх рідних завжди потішно знаходити вдома сліди фарб де тільки можна: на светрі доньки, в якому вона проходила повз, коли я працювала за мольбертом, на ключах від хати, на чайнику, на моїй сумці. Але найбільше їх веселить знаходити фарбу на мені. Також коли я за роботою, біля мене завжди сидить наша папужка, яка уважно спостерігає за процесом. Виходить, що саме вона найперша глядачка та критикиня мого мистецтва.
Якось пригода сталася з моєю геометричною роботою, яку на виставці повісили догори дриґом. Після цього я почала підписувати ззаду на рамі, де верх і низ. Взагалі я дуже люблю жартувати, ставлюся до себе та смішних ситуацій, що трапляються зі мною, з гумором.
Якими трьома словами ви описали б своє мистецтво?
Пошук, глибина, сенси.
