Кераміка — як арттерапія, колаж — як апсайклінг. Мисткиня Анастасія Василенко експериментує з матеріалами й не боїться починати з чистого аркуша. Її мистецтво — це діалог з простором і тактильна гра. Про іронію, що народжується з несподіваних результатів, натхнення від Міядзакі та довіру до інтуїції — читайте в інтервʼю для UARTIST.
Звідки ви? Де зараз мешкаєте та працюєте?
Народилася у Києві. В студентські часи провела декілька років у Південній Кореї та Польщі, після чого повернулася назад до Києва і заново закохалася у це місто. Наразі не уявляю для себе іншого місця, яке б так само щодня надихало мене.
Анастасіє, які теми та ідеї вас зараз найбільше цікавлять у творчості?
Особливо подобається творчість з власним неповторним стилем, що висвітлює актуальні проблеми сьогодення. Картини, скульптури, колажі, які передають авторський погляд на буденні явища чи важливі культурні феномени. Також мене хвилює тема взаємодії людини з простором: як середовище впливає на нашу ідентичність, і як ми у відповідь змінюємо простір через присутність чи відсутність.
Тому, власне, мене приваблюють колаж, скульптура та анімаційні роботи.
Ви працюєте з колажем та керамікою. У кераміці важливе моделювання простору, у колажі — композиції площини. Як ці два типи візуального мислення впливають одне на одне у вашій творчості?
Так, колаж і кераміка — це ніби два різні світи: один — про площину і вирізки, другий — про форму, об’єм і те, що можна потримати в руках. Але саме тому мені подобається їх поєднувати.
Колаж — це як гра в тетрис: підбираєш шматочки, щоб усе стало на свої місця.
Це прокачує відчуття композиції: куди покласти, як збалансувати, щоб не “перегріти” роботу. А потім я беру глину і ці навички включаються, але вже в просторі. Думаю, завдяки колажу я ставлюся до кераміки трохи інакше: більше експериментую, шукаю цікаві контрасти, працюю з деталями не лише на рівні форми, а й з погляду візуальних сенсів.
Чи є для вас певна ідея або емоційний стан, який легше втілити саме через скульптуру, а не через колаж — і навпаки?
Глина – матеріал змін, він дозволяє втекти від інколи важкої реальності та зупинитися в моменті. Тому робота з цим матеріалом повільна, на певних етапах кропітка, але вона дає можливість передати емоції більш концептуально розмито, залишає простір для інтерпретацій. Також цей матеріал передбачає творчу свободу, адже в будь-який момент можна все “зруйнувати” і почати заново. Саме тому скульптура і кераміка загалом є для мене певною формою арттерапії.
Натомість мені буває складно створювати колажі на визначену тематику. Зазвичай концепція роботи складається вже в процесі: зачепишся оком за певний елемент і тоді з глибин свідомості виринає близьке мені питання, яке хотілося б передати. А вже далі відбувається магія.
Як виглядає процес дослідження у вашій практиці: він починається до створення роботи чи виникає вже безпосередньо в ході матеріального пошуку?
У випадку кераміки та скульптури важливо дотримуватися базових технічних правил, наприклад, які допоможуть уникнути вибуханню роботи під час випалу, тож ці аспекти я враховую ще під час розробки першого ескізу. В процесі роботи я визначаю тип глини, який найкраще підійде для конкретної роботи, а на етапі глазурування відбувається основне дослідження палітри глазурей: яка найкраще пасуватиме задуму. Проте з нею завжди потрібно залишати простір для експерименту, адже жодна глазур не виглядатиме на 100% однаково врешті-решт.
З колажем варто відштовхуватися від доступних матеріалів. Я тримаюся концепції, що колаж — це про друге життя та апсайклінг, а не друкування матеріалів для певної картинки (для цього існує діджитал колаж). Тож основний пошук відбувається на станціях переробки, серед макулатури, у друзів та знайомих.
Хто або що зараз найбільше впливає на ваше художнє бачення — візуально, концептуально чи особисто?
На цю мить це творчість Хаяо Міядзакі. Я поділяю його бачення штучного інтелекту як “образи для самого життя” та вважаю, що мистецтво має відображати людський досвід, емоції та душу творця. Його мультфільми — “Мандрівний замок Хаула”, “Віднесені привидами”, “Вітер дужчає” та інші дихають життям, мають свою атмосферу та сенси. Всесвіт Гіблі візуально надихає, а знання, скільки часу та праці в ці творіння вкладено, робить його ще особливішим.
Які виклики ви бачите перед собою як мисткинею в сучасному мистецькому середовищі?
Як молода мисткиня я часто зіштовхуюся з труднощами у висвітленні своїх робіт на виставках або ж під час опен колів. Проте я вірю, що це частина мистецького шляху і відмова — не показник, що твоє мистецтво нічого не варте. Воно просто не знайшло свого глядача, того, кому щиро відгукнеться робота і залишить свій слід у серці.
Також важливим викликом є війна.
Щоразу, коли я прокидаюсь серед ночі від вибухів, в голові проноситься думка про те, як боляче було б втратити свої роботи.
Адже вони певною мірою є частиною мене самої, продовженням моїх думок та ідей. Все більше задумуюсь над необхідністю для українських митців зацифровувати свої роботи, аби за найгіршого сценарію вони збереглися не лише у пам’яті того, хто їх створив.
Які ваші сильні риси? Які слабкості ви в собі бачите?
Я постійно експериментую і не боюся виходити за межі звичного, це дає моїм роботам живу, чесну енергію. Також для мене важлива терплячість та уважність до деталей, автентичність та вірність своїм ідеалам.
Проте іноді я надто занурююсь у процес, можу витрачати багато часу на пошук «того самого» елементу для колажу або переробляти форму в кераміці, допоки не вважатиму її досконалою. Це може уповільнювати роботу. Крім того, подекуди я надто критично ставлюсь до себе, особливо коли проєкт не одразу складається, але з досвідом я вчуся сприймати це не як слабкість, а як частину творчого шляху.
Розкажіть якийсь дивний чи смішний факт про себе чи свій арт
Якось я вирішила створити аромалампу за мотивами обожнюваного мультфільму “Мандрівний замок Хаула”. Це був Кальцифер, живий вогонь, на якому готував сніданок головний герой. На основі у вигляді персонажа-вогника я розташувала сковорідку з яйцями та беконом, куди власне і треба наливати ефірну олію. Для глазурування бекону я використала ефектарну поливу, що мала надати йому соковитого багряного відтінку. Проте всі хто займаються керамікою знають, що ефектарні поливи — це завжди “пан або пропав”. У мене колір вийшов питомого бетонного відтінку, що викликало у соцмережах шквал дотепних коментарів, на кшталт: “Чому ваш бекон підгорів?”. Хто ж знав, що магічний вогонь любить максимально хрустку скоринку ))
Якими трьома словами ви описали б своє мистецтво?
Свобода, зміни, процес.
