Чесність замість прикрас, емпатія замість дистанції, трансформація як головний сюжет. Мистецтво Сандри Берези — це глибоке занурення в жіночу природу, внутрішні кризи, зцілення та пошук справжнього голосу. В її роботах — досвід, який промовляє до інших жінок, і тиша, що приходить після відвертого діалогу. Про те, чому краса більше не є маскою та як змінюється художня мова в часи війни — у щирій розмові для UARTIST.
Звідки ви? Де зараз живете і працюєте?
Я українська мисткиня ромського походження. Мешкаю і працюю в м. Дніпро. Для мене важливо перебувати в цей час в Україні, бо кожна дія та кожна картина, створена тут і зараз, стає частиною великого спротиву й надії.
Сандро, у центрі вашої творчості — жіноча природа й трансформація. Чому ви вирішили сфокусуватися саме на них?
По-перше, я сама жінка і добре знаю зсередини, як це — проходити через зміни, сумніви, внутрішні кризи, як це — шукати себе, розбиратися з власним голосом, межами та втратами.
По-друге, у житті та в роботі я постійно стикаюся з історіями інших жінок. Ці історії формують мій погляд, надихають і водночас потребують залученості, адже я не можу стояти осторонь, коли бачу, як багато людей потребують підтримки, розуміння, визнання їхнього досвіду.
І найголовніше — я сама проходила через чимало складних ситуацій, коли потребувала допомоги. Це дало мені глибоке розуміння: через мистецтво я можу не просто створювати образи, а давати відчуття, що ти не одна, що твої переживання мають сенс і зміни можливі.
Тому жіноча природа й трансформація — це не абстрактна тема для мене, а особиста й професійна реальність.
Як змінюється ваша художня мова та стиль з часом?
Це постійний нескінченний пошук. Хто ти зараз? Навіщо? Куди далі?
Кожен етап життя приносить нові переживання та теми, і я змінюю стиль та підходи до самовираження. Був час, коли зміна техніки викликала запитання: «А чи художниця я, якщо моє мистецтво не обмежується виключно полотном і олійною фарбою? Чи проявлення себе через фотографію, мозаїку або колаж також визначатиме мене як мисткиню?». Я знайшла відповідь: вибір медіуму ніколи не применшує мистецької ролі.
Якщо раніше я більше зосереджувалася на формі та експерименті, то зараз мені важливіше, що стоїть за образом — сенс, історія, емоція. Моя мова стала м’якшою, але глибшою, менше про зовнішній ефект, більше про справжність. Також відчуваю, що стаю більш відвертою.
Раніше я могла ховатися за красивими формами, а зараз мені ближче чесність, навіть якщо вона мінімалістична, навіть якщо вона гучна зсередини або емоційно насичена.
Моя робота сьогодні — це запрошення до діалогу. Це про відкритість і цікавість до людини.
Для мене зміни в стилі — це не ризик, а ознака живого процесу.
Я відкрита до того, що моя мова буде змінюватися ще не одноразово. Це частина мого шляху.
Як ви визначаєте для себе успіх у мистецькій практиці — що є критерієм завершеності або сили роботи?
Для мене це про вплив, відгук і тишу. Коли пауза після перегляду роботи довша за звичне мовчання. Коли є моє особисте відчуття, що той тягар невимовності, нарешті, не всередині мене, а ось тут, назовні. Коли відчуваєш інтенцію відрефлексувати побачене.
Що для вас найцінніше в діалозі з глядачем — впізнавання, розуміння, несподівана інтерпретація абощо?
Мистецтво — це комунікація. І так само воно й працює. Не всі люди розмовляють однією мовою, тому найцінніше — знайти “своїх” людей.
Через мистецтво я фактично стаю ініціаторкою розмови.
Своїми роботами я ставлю питання, а глядач знаходить відповіді. І з цих маленьких кроків прокладається шлях до іншої свідомості.
Зараз ви працюєте над роботами для виставки «Марія». Розкажіть більше про цей проєкт.
Це моє дослідження жіночої ідентичності, де Марія, як центральна постать проєкту, стає образом не слабкості, а внутрішньої сили, здатної утримувати цілий світ. Я хочу розкрити сакральну роль жінки, яка через жертовність не зникає, а трансформується, народжуючи новий сенс, життя і простір для зцілення.
Загалом виставка відображатиме три етапи становлення: “Малолітство”, “Юнацтво” та “Трансформацію”. Власне, це буде мій роздум про сплетіння Життя і Смерті.
Якою, на вашу думку, є роль мисткині у переосмисленні жіночого образу в культурі?
Переконана, що народитися жінкою — це не кінцева точка самоідентифікації. Тому мисткиня є не лише авторкою образів, а й учасницею діалогу про жіноче в культурі — з правом на складність, тілесність, злість, ніжність та свободу.
Чи є у вас внутрішня межа — тема або стан, з якими ви поки не готові працювати?
Досі не знайшла відповіді, як екологічно працювати з темою глобальної війни, хоча майже всі роботи з 2022 року саме про неї. Мені важливо говорити про ці події не лише як очевидиці з субʼєктивним досвідом і чутливістю до колективної травми, я прагну настільки глибоко їх відрефлексувати, щоб мати змогу дивитися на них із певною відстороненістю, аби побачити ясніше, точніше, вийти за межі виключно особистого.
Які ваші сильні риси? Які слабкості ви в собі бачите?
Системність, бо це важливо. Вважаю, що натхнення як такого не існує, натомість є чіткі врегульовані часи роботи і це питання внутрішньої домовленості. Мій внутрішній підліток точно знає, що в робочий час ми не сидимо в інстаграмі, не йдемо гуляти та не пʼємо чай що 15 хвилин, а працюємо.
Мої слабкості — собаки та булочки з маком. У дитинстві я завжди купувала по дорозі зі школи запашну булочку, шматочком якої неодмінно ділилася зі своїм ротвейлером Мергісом. Ми сідали з ним на ґанку, насолоджувалися мʼяким смаком і тишею. Це були чудові часи присутності. А тепер це для мене щось про свободу і спокій.
Розкажіть якийсь дивний чи смішний факт про себе або свій арт.
Якось я створила серію абстрактних полотен про внутрішню трансформацію. Всі дуже серйозні, глибокі, з концептом, грою кольорів і підтекстом. На виставці маленький хлопчик років сімох подивився на одну з картин і видав: «Це ж динозавр, який перечепився через пельмені! Так гарно!». Я так сміялась, що досі думаю: може він бачив правду глибше за всіх критиків? З того часу ніколи не сперечаюсь з дитячими інтерпретаціями. Вони — найчесніші.
Якими трьома словами ви описали б своє мистецтво?
Свобода бути собою.


